Як зустріч з "ССХ Україна" змінила життя двох студенток на 180°. Історія Вікторії

Родину, де з’явилась дитина, аж ніяк не можна було назвати християнською. Відвідування церкви та спілкування на релігійні теми вважалось нонсенсом. 

 

 

До 17 років Агаркова прожила разом із батьками у Херсоні. Після випуску її мама знайшла підліткові сімферопольський Кримсько-американський коледж (КРАК). Після 11 класу Вікторія успішно вступила на факультет англійської філології і переїхала у кримську столицю. Вже потім виявилось, що адміністрація цього ВНЗ – християни (заклад вже припинив існування). 

 

 

 «Протягом навчання я постійно зустрічалась з християнами-протестантами, - ділиться Агаркова. - Я бачила, як вони радісно живуть, маючи якусь значущість та гідний сенс свого життя. Вони мали надію всередині себе, а в мене її не було». 

Оскільки керівництво Коледжу сповідувало християнство, ССХ розгорнула в стінах закладу бурхливу діяльність. Дозволялось проводити різні вечори та молитовні зустрічі. Лідерами служіння були Михайло Мєльніков та Наталя Жакун. 

 

 

На служіння «ССХ-Україна» Вікторія певний час дивилась ззовні. У той же час дружила з Ганною Голяковою, християнкою-одногрупницею. «Будучи частиною ССХ, вона наполегливо розповідала мені про Христа. Це тривало протягом 3 років, - згадує Агаркова. -  Але, якщо чесна сказати, мені трохи «стрьомно» було із ними спілкуватись: ми мали цілком протилежний світогляд та підхід до життя».

На 3-му курсі несподівано для себе Агаркова стала студенткою Запорізького національного університету: щоби вижити, КАК став його філією. Коледж вижив, але «в моєму житті була абсолютно чорна стрічка», каже Вікторія. Вона далі не уточнює, але каже, що у Сімферополі ніде було жити. На щастя, вона згадала про Олександру Ліфєнцеву, християнку, яка нерідко кликала Агаркову на різні християнські зустрічі від ССХ. Розрахунок Агаркової був простий: Ліфєнцева мешкала в гуртожитку і, можливо, допомогла би і їй. Ідея спрацювала: далі Вікторія мешкала у кімнаті в гуртожитку. 

 

 

В 2009 році напочатку 4 курсу, вірна собі, Олександра запросила Вікторію на вивчення Біблії. «Мені дуже сподобалось це читання Євангелії. З того моменту я почала ходити на групу ССХ, - каже Агаркова. - Паралельно, після окремого запрошення, я почала ходити в баптистську церкву С. Головіна. У вересні я стала прихожанкою тієї спільноти, а у листопаді – покаялась». 

- Причина мого навернення - усвідомлення того, що я живу грішним життям. Звідки такі думки – я не знаю. «Щось іде не так». Крім того, я страждала від самотності та відсутності сенсу життя. Я міркувала: «Я зараз вчусь, щоби працювати; працюватиму, щоби підтримувати сім’ю; якщо я помираю, що далі? Якщо далі нічого, то це дивно». Як раз саме християнський світогляд відповів на мою внутрішню потребу та мої питання. На мене вплинули і студенти, які своїм прикладом демонстрували можливість іншого життя, і викладачі-християни, які впливали на мене, і книги. 

Після того як Вікторія стала християнкою, вона почала укріплювати духовні м’язи: їздила на конференції, отримувала відповіді на давні запитання та, зрештою, служила в осередку ССХ мого університету. 

 

 

По завершенні університету Агаркова виїхала в США на стажування. Коли ж з’явився спокусливий шанс лишитись в Америці, вона зрозуміла своє покликання служити в Україні. «Бог настільки мене змінив через служіння ССХ, і я прагнула це продовжувати!», - пояснює Вікторія. 

Цікаво те, що після її повернення до батьківщини в ССХ не виявилось можливості працевлаштувати дівчину. «Це було ще одне випробування», - оцінює вона. Зрозумівши, що її «візьмуть» через рік, вона почала працювати у сімферопольській спеціалізованій школі-інтернаті для дітей-сиріт. Перша фаза - секретарем директора, друга – викладачем англійської та педагогом-організатором. Агаркова каже, що завдяки їй багато християн мали доступ до дітей. Результат не забарився: в той рік всиновили приблизно 15-тьох дітей (зі 100). 

 

 

Почавши в 2012 році працювати в ССХ «на повні легені», дівчина не припинили займатись дітьми. «Ми мріяли про такий-собі соціальний центр, де студенти-християни могли би напучувати дітей-сиріт". Вірна собі, наступні 2 роки Вікторія розвивала Центр дозвілля та соціальної допомоги ССХ.

 

 

З початком Євромайдану Агаркова долучилась до руху «Євромайдан-Крим» у якості волонтерки: виходила на мітинги та давала інтерв’ю іноземним ЗМІ. Але після анексії Криму Росією Вікторія вирішила виїхати за межі автономії. «Бо якщо ми б лишились в Криму, нам би було треба забути про університетські аудиторії, публічні виступи та євангелізм, - переконує вона. - Це «відкат» на 10 років назад». Хоча у Харкові теж було неспокійно, у травні 2014 року місто студентів з радістю прийняло екс-кримчанку. А «ССХ-Україна» отримала щирого та відданого справі працівника в тому регіоні. 

 

Автор: О. Гордєєв.