Як починалася ССХ Україна. Свідоцтво першого місіонера.

Служіння ССХ Україна розпочалося завдяки місіонерським подорожам студентів Intervarsity USA та інших християнських-студентських рухів на початку 90-х років. Пропонуємо вам перечитати історію одного із перших студентів-місіонерів з США, сьогодні вже пастора, чоловіка та батька трьох дітей, Девіда Верлі.

"Я приєднався до Global Project'у в Києві у 1990 році завдяки моїй дружині. Це було якраз після закінчення нашого першого курсу в коледжі.

Ми з Джанет були закоханими одне в одного ще зі старших класів. Я вже тоді, навіжений, мріяв про шлюб і знав, що Господь дозволить мені одружитися тільки на жінці віри. Саме з цих егоїстичних мотивів я ділився своєю вірою з Джанет і заохочував її прийняти Ісуса Христа. Поки ми вчилися в старших класах, американське сприйняття СРСР і стосунки з ним почали радикально змінюватися. Це було безпосередньо пов'язано з 27-м З'їздом комуністичної партії та початком реформ Горбачова — перебудовою та гласністю. Нас учили, що Росія (під якою мався на увазі СРСР) була точно такою ж, як Америка, але замість кетчупу там використовували борщ, людям доводилося багато років чекати, щоб купити автомобіль або телефон, а уряд був суцільним злом. Нас також готували до того, що, вірогідно, Росія ініціюватиме ядерну війну, внаслідок чого загинуть мільйони мешканців США та СРСР. У березні, коли ми вже вчилися у старших класах середньої школи, ситуація почала змінюватися. У нас почала складатися реальна картина Радянського Союзу, який, в результаті, ми стали більше розуміти і менше боятися. Значна кількість американців дуже зацікавилася Радянським Союзом. У деяких середніх навчальних закладах з’явилися факультативні уроки російської мови та історії, які відвідували і ми з Джанет. Американці почали здійснювати туристичні поїздки до Радянського Союзу. У старших класах суто з цікавості Джанет обрала російську мову як додаткову іноземну. Її “російський” клас один раз під контролем “Інтуристу” побував у Москві та Санкт-Петербурзі, де зустрівся з прокомуністичною молоддю. В той же час, програма поїздки містила і деякі очевидні навмисні “помилки”, що уможливлюваликонтакт  американських студентівз непартійною російською молоддю. Вже тоді Джанет піймалася на гачок.

У той же час я захоплювався велоспортом і за цілий місяць об'їздив велосипедом Шотландію, Англію та Уельс.

Ми з Джанет випустилися зі школи в червні 1989 року і вступили до різних коледжів. Важливо відзначити, що в середині першого семестру нашого навчання у коледжі відкрили Берлінський мур, а 9 листопада 1989 року він символічно "впав". Радянський Союз розпався майже через два роки, коли ми з Джанет вже жили в Україні.

У навчальному закладі Джанет, Коледжі Вільяма та Мері, понад 300 студентів брали участь у діяльності InterVarsity. Джанет приєдналася до невеликої групи у своєму гуртожитку, де її заохочували до стосунків з Богом, підтримували і молилися за неї. Джанет також брала участь у Великій групі та в інших заходах InterVarsity. Тієї осені вона прийшла до Бога. Джанет також продовжувала вивчати російську, хоча спершу хотіла присвятити себе комп'ютерним наукам. Наприкінці осені вона дізналася, що InterVarsity організовує місіонерські проекти в інших країнах. Їй стало відомо, що наступного літа в Києві відбудеться Global Project, і ми, разом ще з однією учасницею InterVarsity та однокурсником, який також вивчав російську, вирішили приєднатися донього.

Під час навчання в Університеті Тейлора у мене виникла серйозна духовна криза, яка підштовхнула  до більш ортодоксальної віри, серйознішого ставлення до Писання та палкого зацікавлення місіонерською діяльністю. Я відчував, що Бог закликає мене долучитись до роботи в християнській спільноті, тож я почав керувати молодіжним служінням у місцевій церкві. Я також відчув, що Бог закликає мене до місії. Коли я довідався, що Джанет збирається до Києва, то хотів приєднатися до проекту і відповісти, таким чином, на виклик, перед яким я опинився. Проблема полягала в тому, що я мало цікавився Україною і СРСР, точніше, майже нічого не знав про них. Проте цей виклик виглядав дуже інтригуюче, адже наважитися заради Христа проникнути за Залізну Завісу здавалося мені чимось надзвичайно таємничим та ризикованим. Тож я також вирішив долучитися.

Досвід того літа, який ми отримали на Global Project, був одним із найбільш вражаючих, він супроводжувався яскравими духовними переживаннями і відкрив очі на багато речей. Тоді я сильновиріс у вірі. Не пам'ятаю, щоб після поїздки мені хотілося ще коли-небудь повернутися в Україну, але у Бога були інші плани.

Восени 1990 року ми з Джанет вирішили розірватинаші стосунки, але залишитися друзями. У цей рік відбувалася конференція Urbana. Багато хто з нашої команди із Global Project планував відвідати Urbana і чимало студентів InterVarsity з Університетів Тейлора та Вільгельма і Мері мали намір туди вирушити. Джанет і я теж поїхали, хоча ми зовсім не проводили там час разом. Саме на конференції Urbana я чітко побачив, як Господь працював наді мною, щоб підготувати для місіонерського служіння. Хоча останнім часом я мріяв про Африку, на конференції раптом зрозумів, що Господь хоче, аби я повернувся в Україну. Я знав, що один із членів нашої команди переїхав на рік в Україну, тому під час конференції у картці відгуку я написав, що відчуваю, що Бог також закликає мене провести там семестр. Ми з Джанет разом поверталися з Urbana і по дорозі в Нью-Джерсі в автобусі я довідався, що Джанет написала у своїй картці таку саму відповідь. Якимось чином ці картки, з поміж тисяч зібраних, потрапили до офісу InterVarsity-Link. Джанет і я отримали листи та дзвінки, в яких нас запрошували приєднатися до експерименту та провести семестр за кордоном в Україні: Джанет— в Миколаєві, а мене —в Києві. Коли ще один студент з Коледжу Вільяма та Мері, також учасник Global Project, дізнався про семестр за кордоном, він теж записався і його скерувалидо Києва. Джанет хотіла бути в одній групі з членом команди, якого б вона вже знала, і тому вона запитала, чи зможу я помінятися з нею місцем, що ми й зробили.

18 серпня 1991 року почався відомий державний переворот зі скиненням Горбачова. 24 серпня переворот закінчився, а 29-го назавжди розпустили КПРС. Це посіяло серед нас певний хаос і нам довелося відкласти від'їзд в СРСР, доки все не ущухне. Але все ж на початку вересня ми переїхали до України.

Це, власне, без прикрас, і вся історія про те, як і чому я опинився в Україні.

Протягом академічного року мого перебування в Миколаєві голова СРСР Горбачов подав у відставку, а сам Радянський Союз незабаром розпався. Було якось дивно сидіти з сім'єю Поповичів і дивитись по телебаченню виступ Горбачова, де він заявляв про відставку. І Юрій Миколайович, і"мама Валя" були членами партії. Юрій працював в обласній раді і був частиною партійної номенклатури. Було 25 грудня – і я, як християнин із Заходу, і вся Україна отримали на Різдво своєрідний подарунок. Проте це був досить болісний та жахливий період у житті сім’ї, яка мене так щедро і безкорисливо приймала та підтримувала.

 
Більшу частину свого часу у Миколаєві я проводив зі студентами педагогічного інституту. Іноді я також приходив на заняття англійської мови і допомагав викладачеві як носій мови. Я швидко втомився від вивчення російської, яку щоденно викладали професори, бо лідери нашої команди не мали у цій справі великого успіху і дуже затягували сесії. До початку грудня я дивовижним чином перейшов від повного незнання російської мови до розмовного рівня 2+ по шкалі ILR. Я міг спілкуватися з сім’єю, яка мене приймала і зовсім не розуміла англійську, знаходив спільну мову не лише з тими студентами, що вивчали англійську мову в інституті.

Я припинив користуватися допомогою перекладачів у великій та малих групах і витрачав більшу частину свого часу на ведення програми за прикладом InterVarsity – велика група раз на тиждень і різні невеликі групи щовечора. Багато часу також я витрачав на спілкування під час неформальних зустрічей зі студентами та на знайомство з новими людьми. Хоча до мого навчання на програмі із заснування церков залишалося ще 15 років, моя тодішня діяльність у Миколаєві дуже скидалась на це служіння. Наприкінці першого навчального року нашої команди щотижня 30-60 студентів приходили на велику групу, а десь півдюжини малих груп, які вели студенти, збиралися щотижня у домівках. Головним чином вони працювали з ресурсом Design for Discipleship. Мені соромно визнати, але це було все, що ми мали! Ми також заручилися підтримкою кількох місцевих церков, у тому числі — зареєстрованих та незареєстрованих баптистів та Української Автокефальної Православної Церкви з дуже молодим священиком, з яким я на той час подружився.

Це був дивовижний досвід і я й досі вважаю його одним з найбільш плідних років служіння в моєму житті. Озираючись назад, я бачу, що всю цю “українську історію”, описану вище, повністю продумав й організував Господь. Наша робота в Миколаєві саме в час політичних та культурних змін в Україні, знайомства з окремими українськими й американськими лідерами, зустрічі зі студентами і дорослими була надзвичайно особливою. Не пам'ятаю, щоб коли-небудь я був частиною більш сумісного, зрілого, гнучкого, працьовитого колективу, ніж команда Global Project у Києві 1990 року або команда ССХ у Миколаєві. З тих перших студентів у Миколаєві вирослиі співробітники CCX, одного з яких навіть розглядали на посаду генерального секретаря організації. Моє служіння в Україні супроводжувалося також інтенсивним особистим духовним ростом — віра зростала у міру того, як я бачив роботу Святого Духу у стількох серцях і розумах, коли десятки юних та дорослих людей приходили до Бога через нашу місіонерську роботу у Миколаєві. Це було просто неймовірно.

І насамкінець: протягом грудня 1991 року Джанет і команда з Києва відвідали Миколаїв. Під час цього візиту ми з Джанет відновили наші стосунки. Влітку 1992 року я освідчився їй і ми заручилися. Ми закінчили навчання в травні 1993 року і в липні одружилися. У серпні 1994 року ми переїхали до Тюмені в Росії, де пропрацювали в якості співробітників InterVarsity-Link протягом двох років. У 1997 році очолилиGlobal Projectв Іркутську. Це була остання з наших "офіційних" робіт в InterVarsity.

Це моя історія і я нею пишаюся."

Девід Верлі.