Працюють на майбутнє. У Києві християн вчили, як правильно поводитись зі студентами

З того моменту, як в 1947 році представники десяти американських християнських рухів зібрались у Гарварді для створення спільного служіння тамтешнім студентам під назвою IFES, протестанти чимало попрацювали в університетах.
 
Але їм доведеться докласти ще більших зусиль: до 2025 року кількість студентів зросте до щонайменше 262 мільйонів. До того ж, це одна з найважчих аудиторій, інтереси й куміри якої постійно змінюються. Від того цілком зрозуміло, чому українське представництво IFES – «Співдружність студентів-християн Україна» (більш відоме як «ССХ-Україна») на минулому тижні провела панельну дискусію «Як заповнити церкви студентами», котру подавали як інструмент передачі передового досвіду євангельським пасторам-практикам.  
 
 
Але що самі пастори думають про «досягнення» студентів? Відповідь на запитання вимагала хитрого ходу, і перед самою дискусію організатори дали виступити Ользі Потирайло, пастору ультрасучасної київської церкви SKEEMANS (згідно стандартів Associated Press, ми титруємо людей так, як вони називають себе – О.Г.). 
 
«Насправді індустрія розваг у мегаполісі пропонує студентам стільки технічних та медійних спокус, що церкві геть не варто тягатись із цим», - висловилась вона. У її молодіжній церкві, де, між іншим, на широку руку використовують сучасну музику, проблему вирішили створенням сприятливої «атмосфери». Саме вона, запевняє Потирайло, «чіпляє» вибагливих київських студентів та буквально змушує їх лишатись в церкві. «Ми не йдемо «полювати», - деталізує вона свої місіонерські мотиви. – Ми йдемо будувати взаємини. Якщо ви «полюєте», це швидко розкусять. Щирість – це наше все».
 
Безсумнівно, намальована Потирайло картина варта захоплення. Але місія серед студентів, наголошує пастор, має свою ціну. По-перше, церква має переважно без «церковної лексики допомагати студентам долати життєві виклики» і прийняти їх такими, «якими вони є». По-друге, готовність давати відповіді на незручні питання, передусім бути прозорими у публічних фінансах. По-третє, студенти мають розуміти «правила гри» в церковному середовищі. 
 
 
Майже утопічному малюнку привабливої для студентів християнської громади треба було протиставити дещо практичне й реальне. 
 
25-річна Марина Гнатишина вже 3 роки працює в «ССХ-Україна» координатором Центрального регіону. Лише в кінці позаминулого тижня у Києві вона завершила так званий «Тиждень місії»: це «євангелізаційний» захід в НПУ Драгоманова, КНЛУ та КНУ Шевченка, в рамках якого денні християнські науч-поп лекції поєднуються з веселою вечірньою програмою. 
 
З її слів, студенти вимагають «гарних креативних й візуальних» підходів. Для цього всі засоби підходять, каже вона. Щоби зацікавити своїх одногрупників християнством, віруючі студенти вдаються до флешмобів, соцопитувань і навіть до технології так званого «SMS-бутерброда». Це коли будь-хто може отримати бутерброд for free в обмін на запитання про віру через SMS. 
 
У вільній боротьбі за уми й душі
 
А далі – дві профільні панельні дискусії. Коли зазвичай небагатослівному завкафедрою богослів’я в УЄТС Федору Райчинцю ведуча Юлія Ніколайчук поставила запитання «Як змінились студенти під час Революції гідності та війни?», той відповів коротко: «Різко подорослішали». 
 
- Покоління студентів змінилось, - майже вторить колезі з УЄТС президент християнського центру Realis Сергій Тимченко, активний учасник Майдану. – Це ті студенти, які прийшли в університет, і перед їхніми очима світлини тих героїв Небесної сотні, які віддали свої життя зокрема й за них. «Постмайданні» студенти вважають питання сенсу жертви й сенсу життя живими питаннями.
 
 
Але зовсім необов’язково, що міркування над цими дійсно важливими «субстанціями» приведе студента до церкви. Олександр Жакун, координатор «ССХ-Україна» в Південному регіоні, вказує на дві причини – час і якість. «Я помітив, що в студентів серйозно впав рівень життя, - каже він. - Якщо раніше багато із них вчилися та підробляли, то тепер нерідко чую, що вони працюють й підучуються». 
 
Конкуренція з роботою вимагає в церков працювати якісно й продукувати актуальний, як кажуть в ЗМІ, «контент». Інакше наступного разу студенти віддадуть перевагу своїй роботі або отриманню якихось нових навичок на кшталт мови та ін.   
Крім того, по ексклюзивних вимогах українських церков на молоді уми б’є й Zeitgeist. Простіше кажучи, дух часу. 
 
Той самий Жакун розкладає по поличках: якщо раніше серед студентів превалювали думки про християнство як про релігію пригнічення, то тепер панує байдужість. «Церква і моє життя – то є дві паралельні реальності, які не перетинаються», - резюмує підхід сучасного студентства працівник «ССХ-Україна». Тому, на думку Жакуна, задача церкви – «стати цікавою».  
 
До бою
 
Панельна дискусія №2, «практична». На сцені – молодий україномовний молодіжний пастор баптистської церкви «Пробудження» Роман Пастух, двоє працівників «ССХ-Україна» та один студент-християнин з університету Драгоманова. Тема звучить по-молодіжному: «Як будувати мости між общаґою та церквою?». 
 
В Пастуха є свій рецепт: церковні лідери повинні навчити своїх підопічних бути послами християнства в своїх ВНЗ. При цьому, як зауважує Михайло Мєльніков, координатор Східного регіону в ССХ, українські студенти залишаються однією з найскладніших аудиторій. Але «це стратегічна група», переконує він. 
 
Водночас залучення до віри своїх одногрупників трансформує життя й самих студентів-християн.
 
- Як «Тиждень місії» вплинув на тебе як християнина? – запитує ведуча Юлія Ніколайчук в 20-річного студента університету Драгоманова Владислава Кравченка.
- Він вивів мене з тіні. Такі, як я, починають реалізовувати себе як лідери та євангелісти, - відповідає він.
 
 
І вже на завершення дискусії окреслила іще одну проблему: молоді християни-студенти найчастіше дистанціюються від своїх одногрупників-нехристиян. Мабуть, темою наступного круглого столу варто обрати запитання: «Як навчити віруючих студентів дружити, не втрачаючи свою ідентичність?». Чому б і ні?
 
Олексій Гордєєв