Аромати Грузії

Тиждень тому у Грузії завершився проект  «Прийди. Подивись. Зміни», а разом із ним закінчилося перебування команди ССХ-Україна у країні приголомшливої гостинності. Вже втретє  ми долучаємося до такого заходу. У цьому році проект перший раз проводився перед самим початком навчального року в Грузії, а саме наприкінці вересня, що хоч і вплинуло на кількісний склад команди української ССХ, та не на якісний. Наша цьогорічна команда - Денис Синельников, колишній працівник ССХ у Харкові і теперішні волонтерки, Катя і Таня Коновалови, студентки ССХ-Львів, намагалися добре підготуватись до поїздки ще вдома (готували майстер-клас і семінари, цікавилися культурою країни, особливостями студентського життя  і навіть трішки вивчали мову), а протягом  двох тижнів активно служили грузинському студентському руху СКСК: будували стосунки із грузинськими студентами, разом із ними шукали скарби, проводили майстер-клас, семінари і змагання, організовували кіноклуб, роздумували і старалися зазнимкувати швидкоплинність буття і вічність, приймали участь у соціальних акціях, готували грузинські канапки і ще багато-багато іншого.. Та найголовніше - ділилися Євангелієм із грузинськими студентами. 

 

 

На проект запросили студентів із Тбілісі, Горі та Батумі. У порівнянні з минулим роком  участь взяло менше студентів (загалом біля сорока) та, з одного боку, ці студенти дійсно були відкриті до викликів у своєму житті, а з другого, за словами учасників нашої команди, це дало нам змогу приділити увагу кожному, з кожним поспілкуватися.

 

Програма була доволі насиченою, креативною. Кожен день мав свій виклик і своє духовне навантаження. Бог своєю милістю відкрив серця грузинських студентів, щоб слухати і чути, приймати виклики та істину. Вони покидали проект зміненими – хтось більше замислювався над своєю молитвою до Бога, хтось задумався, котрий він із синів із притчі про блудного сина, хтось пережив момент покаяння, хтось - момент навернення до Бога.

Наша команда також багато вчилася через цей проект: ми пізнавали себе по-новому, отримували досвід роботи разом, дізнавалися про те, яким є наш Бог.

 

У розмові з учасниками поїздки в цю кавказьку країну Денис Синельников так сформував своє перше враження про країну: «Грузія – ароматна». Бо де б ми не йшли чи їхали,   усюди нас супроводжував запах то хачапурі, то шашликів, то якихось прянощів, але не вихлопних газів.

 

Віримо, що і під час цього проекту наша команда була приємним ароматом, пахощами для нашого Бога.

Ми вирішили взяти інтерв’ю у нашої команди, яка вперше  побувала в такій місіонерській поїздці.

 

Ваші  враження від Грузії?

Денис: Грузія – ароматна! Прилітаємо літаком, виходимо з аеропорту і прямо з воріт летовища чуємо, як пахне шашликом.  Їдеш по дорозі і пахне не вихлопними газами, а хачапурі, прянощами.

 

Катя: Перші враження - дуже гостинна країна. Нас зустріли в аеропорту, відвезли до себе додому, серед ночі накрили гарний стіл і зробили все, щоб ми відчували себе комфортно. Потім , хоч грузинські організатори і мали свої справи, але приділили нам час і попіклувалися про нас.

 

Таня: Люди – відкриті, вони прагнули поспілкуватися з нами.

 

До речі, а як вам було спілкуватися з грузинськими студентами? Чи не було мовного бар’єру?

 

Таня: Грузинські студенти були комунікабельні, усі легко йшли на контакт, навіть легше було побудувати стосунки з ними, ніж зі студентами в Україні. Вражало, що ті з них, хто не знав ні російської, ні англійської мови, намагалися зловити когось, хто міг би перекласти, і ставили нам безліч питань. Часом ми використовували і жести, щоб порозумітися. Вони були дуже відкриті до спілкування. Ми дійсно подружилися з ними.

 

Катя: Під час орієнтації нам сказали: аби грузин тебе вислухав, потрібно стати його другом. Шлях до грузина лежить через його серце.  Ми будували з ними стосунки і дійсно хотіли стати для грузинських студентів друзями. А будувати стосунки було досить легко, адже вони відкриті. Подружившись, вони були готові слухати нас. Ми починали говорити про Бога і їм дійсно було цікаво, вони підходили, ставили запитання. Ми не спостерігали у них реакції штибу «о, зараз почнеться агітація», навпаки, їм було дуже цікаво дізнатися про щось нове. Студенти були зацікавлені і хотіли чути про Бога. На кожному кроці у нас виникали ситуації, коли ми спілкувалися на духовні теми.

Розкажіть трішки про сам проект і про те, який вплив він мав на грузинських студентів.

 

Денис: Приходило небагато студентів, але було все дуже і дуже якісно. Надзвичайно цікаве втілення  ідеї – подивитися, зупинитися, оцінити ситуацію і щось змінити.  Програма - майже ідеально збалансована і доречна для цієї культури. Теми – класні! Ми поступово переходили з однієї на другу і все, що ми робили (гра "Пошук скарбів", фотоквест, соціальні акції, вихідні в горах) мало духовне навантаження.

Катя: Програма була креативна і настільки логічна і цікава, що всі студенти з зацікавленням брали участь у кожному її пункті.  Не було такого, що хтось каже, ніби не хоче це робити або хоче просто посидіти на лавочці, - усі хотіли виконувати всі завдання.

Таня: Нас усіх дуже торкнувся майстер-клас із фотографування і  семінар нашого Дениса Синельникова. Денис розпочав своє заняття з розповіді про камеру-обскуру, продовжив про значення світла у темряві при фотографуванні і підвів нас до думки, що темрява - це відсутність світла і все справжнє можна побачити тільки у світлі. Але проблема в тому, що нам часто не вистачає світла. Увечері Денис спроектував цей приклад на наше життя: якщо на нас не пролито світло, то у нас самих буде темно. А ще він поставив нас перед викликом, запитавши, чи є світло у нас, чи ми являємося світлом і чи ми можемо бути світлом для людей.

Катя: Після семінару у нас якось плавно продовжилася розмова на цю тему з одним хлопцем, звати його Нукзар. Досить багато питань було і в нього, і в інших, хто прислухалися до нашої розмови. Ми ще раз спитали його, чи хотів би він бути світлом і що це означає для нього. Було видно, що цей хлопець задумався і сказав, що хоче ще поміркувати над цим питанням протягом усього проекту. У кінці проекту він каявся у своїх гріхах і признавався, що хотів би змінити своє життя.

Денис: Дуже цікаво відбувалися дебати. Як я розумію, це проводилося вперше. Студентів розділили на дві групи. Одній потрібно було довести, що хоч Бог і всемогутній, Він не хоче втручатися в життя людей, тому Він поганий. Другій групі, відповідно, потрібно було переконати зал, що Бог добрий і дбає про нас. З одного боку, це була дуже хороша наука аргументування своєї думки чи того, у що ти віриш, а з другого боку, невіруючим студентам ці дебати допомогли краще зрозуміти, яким є Бог. Ще я побачив, як під час семінару в горах студентів зачепило моє запитання: «На кого схожа твоя молитва, коли ти у скрутному становищі -  на Каїнову чи Ноєву (за фільмом «Ной»)? Яка твоя молитва, яке твоє серце?». По завершенні семінару студенти підійшли до мене не через ввічливість, а тому, що хотіли знати більше. Викликом був і семінар Каті. Катя розбирала разом зі студентами притчу про блудного сина: змусила всіх нас замислитись, який я син, де я знаходжуся на своєму шляху до Бога, чи я йду до Нього. Після цього семінару в групах студенти ще обговорювали і ділились, хто вони і де вони зараз, каялись у своїх гріхах.

Знаємо, що такою особливою частиною проекту завжди були соціальні акції. Які соціальні акції ви проводили цього року і що ви через них побачили?

 

Дівчата на перебій одна одній: Цього року було чотири соціальні акції – інформування студентів про аборти та освітньо-профілактична робота з їхнього запобігання; реагування на хаос на дорогах (розповідали про правила і дарували водіям значки); також ми підняли тему байдужості громади до проблем суспільства і намагалися зростити позитивне мислення у мешканців міста Батумі. Наша команда піднімала тему байдужості: ми навмисно робили погані речі (розкидали сміття, хлопець ображав дівчину і мало не займався рукоприкладством), слідкували, як реагують звичайні перехожі на ці ситуації і пізніше розмовляли з ними про причину тієї чи іншої їхньої реакції. Ми помітили таку тенденцію, що в ситуацію втручалися в основному слов’яни, туристи, а грузини не дуже, їм було байдуже. Цікаво було, що поліція, коли бачила ситуацію конфлікту між хлопцем і дівчиною, одразу ж реагувала. Загалом більше людей чіпляв саме конфлікт, а коли розкидалося сміття, вони просто наче не помічали цього. Був цікавий випадок, коли один чоловік не кричав на пару, що сварилася, а посадив їх і почав пояснювати, як треба себе поводити, як вирішувати конфлікти. Дуже вразила нас статистика по абортах, але ще більше ставлення лікарів до абортів. Грузія дуже релігійна країна і лікарі також: коли піст, вони аборти не роблять (бо піст), а на наступний день після посту - все, можна робити.

 

Чи приніс цей проект зміни в життя студентів?

 

Таня: Вже навіть ці соціальні акції справили вплив на студентів. Була така ситуація. Одна з команд намагалася вплинути на пригнічені настрої у  суспільстві. Настрій у мешканців міста і справді досить депресивний (низький рівень життя, наслідки війни з Росією – все це формувало мислення і світосприйняття). Отож, ця команда підходила до перехожих і дарувала солодощі, часом обіймала, казала добрі слова і підбадьорювала людей зателефонувати й адресувати приємні слова іншим. Позитивний відгук містян надихнув одного зі студентів передзвонити товаришеві, якого він давно не бачив, і сказати йому щось добре.

Катя: Та особливо вражало і торкалося, як студенти задумувалися про своє життя з Богом, багато каялося (це були серйозні покаяння, часом ми навіть просили не робити цих кроків, якщо вони не готові або для них це не серйозно). Вже зараз по фотографіях бачимо, що студенти долучилися до грузинського студентського служіння СКСК.

Денис: Проект вплинув на студентів дуже позитивно і дуже сильно. Студенти реально хотіли знайти відповіді на життєво важливі питання, багато рефлексували, був особливий вечір, коли вони змогли покаятись у гріхах і почати йти до Бога.

 

Чого ви вчилися? Із чим ви повернулися додому в Україну? Як ви побачили Бога через цей проект?

 

Денис: Я пізнав Бога як Того, Хто відповідає. Ще до початку проекту я молився і хотів бути корисним і продуктивним. І це сталося! Бог використовував мене для цих студентів: вони підходили до мене, ставили питання, хотіли пізнати Істину. А ще вишенькою на торті (Божою відповіддю для мене) була моя одноденна поїздка в гори.

Катя: Саме тут ламалися деякі мої стереотипи. Саме тут я ще раз побачила, що благовістя через дружбу - це моє і це те, що я хочу робити й надалі. Також ми переконалися, що ця культура нам близька, бо нас так само виховували вдома. Тут я вчилася, як мені, інтроверту, працювати в команді, більше цікавитися людьми і їх життям.

Таня: Я також вчилася, як  працювати у команді, як  вислуховувати людей, як враховувати їхню думку. У Грузії я побачила, що є дуже багато людей, для яких християнство шаблонне. І я зрозуміла - для того, щоб розповідати людям, яким є Бог і що Він зробив, мені потрібно більше знати Його, більше духовно розвиватися самій.

Катя і Таня по приїзді почали ще більше вивчати Біблію, читати духовну літературу.

 

Катю і Таню, к ви особисто побачили Бога через цей проект?

 

Катя: У Бога дивовижні шляхи. Я бачила, як Він піклувався про мене. Десь ми готувалися до того, що будуть погані умови проживання, але вони були шикарні. Також ми очікували, що дуже стомимося, але Бог влаштував усе так, що ми водночас і дружили зі студентами, і служили їм, і в цей же час відпочивали. Я бачила Божу руку в тому, що я не втомлювалася; Він попіклувався про умови проживання, давав можливість послужити саме цим студентам, яких Бог зробив відкритими до слухання. 

Таня: Бог так прихилив серця студентів, що вони були готові слухати те, чим ми з ними ділилися.

Дасть Бог, через деякий час ми знову будемо набирати команду для місіонерської поїздки в Грузію. Як ви вважаєте, що такий проект може дати студентам, які хотітимуть приєднатися до цієї справи?

 

Денис: Головна фішка - це можливість для звичайного студента стати справжнім місіонером. У житті потрібно пережити, відчути, що таке місіонерство. Це ріст для студентів. Це досвід роботи у команді з такими різними людьми, з тими, у кого можуть бути інші звички, уподобання і способи проведення вільного часу.

Катя: Це можливість у той самий час благовістити, вивчати культуру, місто і людей, мати дуже живе спілкування. Це досвід спілкування, донесення Христа в іншій культурі.

Таня: Це досвід роботи в команді.