Коли є Бог, хвилюєшся за країну: досвід студентів-християн з Майдану

Коли три роки тому на центральній площі української столиці вперше полилася кров, Олександр Богун та Софія Оліферчук (тепер Дубик) були на відстані понад півтисячі кілометрів один від одного. 
Перший, член церкви євангельських християн-баптистів у Бердичеві, вчився у Київській політехніці та був членом ССХ. А дівчина – мешкала у Львові та здобувала другу вищу освіту в Педінституті ім. Драгоманова. 
 
Sonya
 
 
Після жорстокого розгону «студМайдану» в ніч з 29 на 30 листопада обидва постали перед проблемою, як реагувати на насильство
 
Втім, це некоректно по відношенню щонайменше до Богуна. Ще 21 листопада – коли журналіст Мустафа Найєм йшов на Майдан з термосом і гарним настроєм – студент усвідомив, що прийшов час «своєю громадською позицією підтримати тих людей, які щиро переймаються долею нашої держави».
 
«Християнське виховання в мене виховувало любов до Бога, своєї країни та українського народу, - міркує Богун. - Я завжди прагнув впливати на долю нашої держави, і Бог дав мені таку можливість формувати долю нашої держави на Євромайдані».
 
 
Ту ніч він ледве пережив. Він та його побратими з руху «Правий сектор» охороняли на Майдані позиції, які «беркутівці» вирішили обійти та атакувати з боку вул. Інститутської. «Ми почули галас і стрілянину, - згадує він. - Вони пішли на стелу, там де нас не було, де беззахисні студенти, здебільшого дівчати. Ця підлість нас обурила».
 
 
Щоби втекти від украй добре підготовлених спецпризначенців, Богуну довелось стиснути волю в кулак й багато побігати київськими перевулками.   
 
Дубик, яка мала батьків-протестантів і раніше ходила з ними у церкву, вирішила не брати участь у львівському Майдані, натомість долучилась до патрулювання виїздів місцевих частин Внутрішніх військ та «Беркута». В середині грудня вона на 3-4 дні приїхала подивитись на столичні протести, а вже з Нового року – перебралася у Київ. Як виявиться, поїздка вийде тривалою – аж до початку березня. 
«Мої мотиви – нормальне людське бажання захистити інших людей, - каже Дубик. - Як зрозуміла, що це потрібно? Це логічно і нормально. Логічно нагодувати голодних людей. Люди мерзнуть – треба зігріти. Людей б’ють – треба їм допомогти і перев’язати рани».
 
В цієї студентки не треба вимагати тримати слово. У столиці Дубик долучилась до медслужби Михайлівського Золотоверхого Собору, працювала на складі з ліками та допомагала лікарям. 
- Ваше бажання допомагати пораненим чи далі не давати хабарів ви пов’язуєте із християнством? – запитую в Дубик.
 
- Все, що хороше є в людині, це від Бога. Це робота Бога в людині, її характері й сприйнятті світу
За кілька місяців українські студенти-патріоти звикли до незвичного до того ритму життя. Вдень навчатись, вночі долучатись до процесів на вулицях. Богун цього не боявся, адже «розумів, що зі мною Бог».
 
 
«Якщо я християнин і зі мною Бог, то перш за все я там маю бути. Більшість людей на площі не знала Бога, - пояснює він. - Цими активними діями я можу послужити не тільки країні, але й Богу. Мій батько страждав від комуністів, і я готовий був нести те саме переслідування».
 
Хоча масштабне свідчення про Бога (хоча би зі сцени) Богуну було недоступне, він намагався це робити у розмовах. «В мене був побратим зі Львова, Павло, я міг не раз йому свідчити». «Коли почалися жахливі події, усі наші націоналісти, які за умовчанням вважали себе язичниками, молились і тримали біля серця Євангелію, яку роздавали студенти ССХ, - каже він. - Люди, які ніколи не знали Бога, усвідомили, що у важкі часи Бог потрібен як ніколи».
 
Фрагмент інтерв'ю О. Богуна в книзі "Церковь на Майдане" О. Гордєєва (К., "Книгоноша", 2015)
 
 
Дубик два роки тому завершила свою другу вищу. А Богун вже не студент. Він повернувся додому, у Бердичів, із «незламним духом». 
 
«Події на площі спонукали людей шукати Бога. Майдан спонукав мене бути більш активним християнином в соціальному плані і заохочувати людей не зраджувати ідеям, за які стояв Майдан, - підсумовує він. - І якщо я раніше не задумувався, чи дати хабара вчителю, то після Майдану я цього не міг дозволити. Майдан показав мені, що це аморально. Я став більш принциповим до речей, які раніше мені здавались звичайними».
 
 
 І як християнин, і я громадянин Богун не шкодує про свою участь у наймасовіших акціях протесту за історію України. «Я навпаки вдячний Богові, що жив в той період, - каже він. - Я мріяв взяти участь у формуванні долі нашої держави, і я її взяв». 
 
Автор: О. Гордєєв.