“ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИ ХРИСТИЯНСЬКІ ЦІННОСТІ У СТІНИ УНІВЕРСИТЕТУ”, — ЮЛІЯ НІКОЛАЙЧУК

Уявлення українських обивателів про протестантизм — 500-річчя якого офіційно святкується цьогоріч нашою державою, — коливається від украй негативних (і тут, як правило, згадують de facto бізнесмена В. Мунтяна) до теплих (приміром, пам`ятають про пастора-рятівника Слов`янська П. Дудника). Багатьох лякає їхня активна “місія” і приваблює чутливість до справжніх потреб людей. Тому розмова із провідними представниками протестантської спільноти — це адекватний засіб зрозуміти, who is who на вітчизняному релігійному “ринку”. Юлія Ніколайчук є виконавчим директором ГО “Співдружність студентів-християн Україна”. Вона ставить перед своєю організацією завдання — повернути християнські цінності у стіни університету.
 
 
 
– Судячи з назви, “ССХ Україна” працює зі студентами з християнським світоглядом. Тож із якою метою працівники та активісти ССХ приходять у державні та приватні навчальні заклади України?
 
– Це хороше питання, бо наша основна мета – повернути християнські цінності у стіни університету. Наскільки нам відомо, більшість давніх університетів заснувала Церква і колись там легше здобувалася віра.
 
Зараз, на жаль, у виші її простіше втратити. Тому в першу чергу ми прагнемо підтримати віруючих студентів, щоб їхні християнські цінності були непохитними і в своєму оточенні вони залишилися християнами.
 
За статистикою, 60% християн втрачають віру в університеті, адже саме там вона піддається сумнівам. Чого вартує той факт, що лекції з релігієзнавства викладають нерідко атеїсти.
 
По-друге, ми хочемо поширювати християнську віру в стінах університету, впливаючи на адміністрацію та своїх одногрупників. Для цього ССХ забезпечує своїх активістів певними сучасними молодіжними ресурсами.
 
Студент-християнин повинен знати, що робити. Доволі часто у церквах ми чуємо заклик: “Ви повинні ділитися вірою там, де знаходитеся!”. Гасло знайоме, але студенти доволі часто не знають, що із цим робити, з чого почати і чим закінчити.
 
По-третє, спробувати зайти в університет через “парадний вхід”. Тобто організовувати заходи інтелектуального плану – відкриті лекції та “живі бібліотеки”, які можливо проводити у вишах на офіційному рівні. Наша мета – поширювати інтелектуальне Євангеліє у стінах університету.
 

Закон і ми

 
– Стосовно “поширювати віру в університеті”. Як ви узгоджуєте свою місію із законодавством? Адже чинний закон України про освіту робить акцент на “незалежності освіти… від релігійних організацій”, а навчання повинне бути вільним від “втручання… релігійних організацій” і, найголовніше, не допускати “залучення учнів, студентів до участі в… релігійних заходах”?
 
– Де-юре ми громадська організація, а не релігійна. Інший закон України твердить, що кожна людина має право поширювати своє віросповідання в будь-якому місці. І у стінах університету це не заборонено. Це свобода віри, свобода слова.
 
Кожен університет має свій статут. Є чимало вишів, зацікавлених у соціальному розвитку студентів та вихованні моральних цінностей. Тому навіть сам університет може бути зацікавлений у наших заходах у плані плекання моральних цінностей.
 
Звісно, в університеті ми не можемо відкрито “пропагувати” християнські цінності і запрошувати в церкву. Але ми можемо створити платформу для дискусій і організовувати заходи виховного характеру. Приміром, перегляд фільмів із дискусією опісля. Або філосовсько-дискусійні клуби, де християни й нехристияни дискутують на рівних. Таке дозволяється. Звісно, коли приїжджає лектор рівня PhD., часто університет навіть не питає про тему його промови. Їм достатньо, аби доповідач відповідав високому рівню. Розкриваючи тему, він може наголосити на своїй християнській позиції та розповісти про власні переконання.
 
Також у нас є проект “Жива бібліотека”: ми запрошуємо професіоналів у якості “живих книг”, які можуть поділись, як вони досягли успіху у своїй професії, надихнути студентів на успішність і при цьому розповісти про своє християнство.
 
 
– ССХ у цифрах: в яких університетах ви працюєте?
 
– Маючи невелику команду з 25 працівників (19 – українці, інші – волонтери з США), ми працюємо в тридцяти університетах. Займаємося індивідуальним наставництвом з 250-ма студентами-християнами, виховуємо їх як лідерів. Щороку у наших проектах бере участь біля 3 000 студентів-нехристиян.
 
– Як Ви переконуєте керівництво вишів, аби воно дозволило на території свого закладу проводити ваші заходи? Які аргументи?
 
– Аргументи бувають різні: починаючи з наголосу на виховному характері заходів (у цьому особливо зацікавлені соціальні працівники) і закінчуючи пропозицією запросити якісних спікерів (часто з Європи чи Америки) та щирим зізнанням, що ми хочемо послужити університету.
 
Приміром, завдяки проекту “Жива бібліотека” у вишах, де студентів навчають переважно теорії, молоді люди можуть отримати практичні поради від досвідченого фахівця.
 
Коли я була студенткою, то використовувала “аргумент від Студради”, яка організовує різні заходи. Одного разу я прийшла до декана і сказала: “Знаєте, у Студради є різні ініціативи, вона навіть роздає безкоштовні квитки у нічні клуби, але я християнка і мені це нецікаво. Я хочу організувати гурток із вивчення Біблії і деякі люди також цього хочуть. Ми можемо його створити?”. І він дозволив, бо: 1) я тут навчаюсь; 2) це моя ініціатива; 3) я не єдина у своїх інтересах.
 
– Чи були у вас конфлікти із керівництвом вузів? Або з представниками інших конфесій та самими студентами?
 
– Так. На жаль, в Україні все відбувається через стосунки, які у партнерстві є дуже вразливими. В одному із львівських університетів протягом року ми проводили купу заходів, а потім декан їх просто заборонив, побоюючись “пропаганди”. Тому нам треба бути обережними: на ділі ми маємо робити те, що пообіцяли керівництву вишу. Іноді також траплялися труднощі при контакті з іншими релігійними організаціями, які приходили в університет.
 
 

Говорити про релігію і лишатись друзями

 
– Більшість студентів таки належать до певної релігійної традиції, хоча скидається на те, що вони не дуже її цінують. Як ви уникаєте суперечок на релігійному підґрунті? Які у вас стосунки із православними та католиками? Чи можуть вони приєднатись до ССХ?
 
– У нас був досить цікавий досвід. У Могилянці, десь у 2009 році, коли я ще була студентським працівником, зібралося 15 студентів із різних конфесій: це були пресвітеріани, баптисти, харизмати, католики та православні. Перший місяць ми розглядали Нікейський символ віри. І тільки потім, після загальної згоди з ними ми взялися до планування дій в університеті. Звісно, хтось завжди час від часу забуває про цінність позаконфесійності. Тому доводиться нагадувати про повагу до різноманітності у віросповіданні.
 
І щодо залучення православних та католицьких студентів. Вони у нас є, але їх меншість. Нещодавно я мала діалог із православним викладачем в університеті імені М. П. Драгоманова Віталієм Хромцем (у нас із ним є гарна співпраця на університетській ниві саме через заходи, з якими ми “заходимо в університет через парадний вхід”). Він докорив нам, що ми мало долучаємо православних до роботи. Але, на жаль, з того, що мені відомо, сама Православна Церква мало зацікавлена у євангелизмі і не навчає студентів, як у цьому плані бути активними у себе в університеті. Є також проблема, що не всі ті, хто називають себе православними, є дійсно переконаними віруючими. Активних студентів серед католиків у порівнянні з православними – більше, але це залежить від регіону України. Така ситуація склалася здебільшого у Києві та Львові, де ми маємо офіційну співпрацю з католицькими церквами. В інших областях такого менше. Отже, ми намагаємось бути не міжденомінаційною протестантською організацією, а міжконфесійною.
 
 
– А католик чи православний може бути працівником ССХ?
 
– Так, може. Колись ми вже мали подібний досвід, але наразі таких працівників немає. Колишня робітниця, католичка, Олеся Складана (зараз Елві) і досі є моєю наставницею та дуже активною місіонеркою в Арабських Еміратах. Вона робить проекти для дітей із тамтешніх католицьких церков. З другого боку, є випадок, коли інша працівниця – випускниця Могилянки стати православною. Вона підійшла до свого керівника і сказала, що за тиждень її приймуть в православ'я і вона вже не зможе з нами молитись. На запитання “Чому?” вона відповіла, що, на думку її священика, це гріх. Також вона відразу підняла питання про достатність однієї тільки Біблії… Далі вона вирішила не працювати в ССХ.
 
– Хто ваші конкуренти? Чим ви і ваша програма дій якісно відрізняються від них?
 
– Насправді християнських студентських організацій дуже багато: “Навігатори”, “Університетська біблійна співдружність” і так далі. Серед конкурентів (у хорошому сенсі цього слова) – “Кемпус Крусейд”. Ми працюємо на одній ниві і перетинаємося. Намагаємось будувати такі стосунки, аби бути партнерами, а не ворогами. Бо одні і ті ж студенти часом потрапляють і до нас, і до “Кемпусу”. І їм доводиться обирати. У такій ситуації ми нікого силою не перетягуємо і даємо студентам свободу.
 
Від інших ми відрізняємось стратегією. Хоча насправді “Кемпус” нещодавно оновив свою стратегію в одному регіоні і вона стала дуже схожою на нашу. 
 
А наша стратегія така: один наш працівник приходить у кілька вишів і переконує тамтешніх християн проявити себе як євангелістів. ССХ без них нічого робити не буде. Таким чином, усю роботу роблять самі студенти.
 

 

Як НУО дістають гроші

 
– Поговоримо про джерела фінансування ССХ, яка є, по суті, неприбутковою громадською організацією. Яку частку становлять закордонні пожертви, а яку – національні? Який щорічний бюджет ССХ?
 
– 5 років тому 30% фінансів походило з України. Після кризи 2014 року, значного зростання долару та різкого погіршення рівня життя прихід від співгромадян впав до 5%. Люди почали жертвувати гроші на проекти, що покривають нагальні матеріальні проблеми переселенців, сиріт тощо. За останні два роки я довела його до 10% (у доларовому еквіваленті; у гривневому ріст стрімкіший).
 
100 тисяч доларів США складає річна проектна частка нашого бюджету, приблизно така ж сума йде у фонд заробітної плати та адміністративних витрат. Річний бюджет ССХ – 200 тисяч доларів. 60% цієї суми надходить із США, 30% – з інших країн світу та 10% – з України. В останній середня пожертва становить 200 гривень, а за кордоном – 50 доларів США.
 
 
– Які інструменти ви використовуєте для фандрейзингу? Чи є різниця в цьому за кордоном та в Україні?
 
– Наша головна фандрейзингова аудиторія – індивідуальні донори. Це запорука стабільності та успіху: якщо ССХ підтримуватиме один великий фонд і він раптом перестане діяти, то організація опиниться у передсмертному стані. Тому робота з індивідуальними донорами – наш пріоритет і нею займаються майже всі працівники. І ми вбачаємо у цьому цінність, адже робітники долучають жертводавців не лише до процесу підтримки організації, але й до служіння через фінанси.
 
Також ми пишемо заяви на ґранти, здебільшого відгукуються закордонні фонди. Національним не дуже цікаво підтримувати християнські організації.
 
Цікаво, що в Україні робота з індивідуальними донорами ведеться здебільшого на рівні екс-випускників та бізнесменів. Ми з ними теж працюємо. Також випускники можуть порадити своїх друзів. Скажу, що українським донорами загалом не дуже цікава статистика та результати діяльності організації. Дехто навіть не хоче отримувати звітні листи й подяки. На відміну від цього філантропічного підходу, більшість закордонних донорів – це інвестори. Вкладаючи свої кошти, вони прагнуть чітко побачити, які результати це дасть. Простежується бізнес-підхід. І в цьому є певна складність, бо ми маємо показати, як ті умовні 5 тисяч доларів зумовлюють зріст та конкретний результат. Дуже важливо надавати статистику, імпакт-історії (тобто історії впливу на життя окремого студента). І найважче тут – показати інвесторам зріст у геометричній прогресії.
 
– В ССХ доволі цікава як для НУО зарплатна стратегія. Чому ви ставите працівникам за умову самостійно шукати від 30 до 70 відсотків своєї зарплатні?
 
– Індивідуальний фандрейзинг передбачує розширене коло контактів, а воно неможливе без залучення більшої кількості людей. Також ми віримо, що є багато людей, які покладають надії на наше служіння і, не маючи змоги присвятити йому свій час, допомагають фінансами. Також фандрейзинг працівників забезпечує певну стійкість бюджету. Разом із директором з розвитку Євгеном Шаталовим ми “піднімаємо” приблизно 70% бюджету. За 30% відповідальні працівники, і це – значна допомога.
 
– Чому на вашому сайті немає фінансової звітності?
 
– Ми – за фінансову прозорість, але в індивідуальному порядку. Тобто, не на сайті, а через приватні електронні листи потенційним та діючим партнерам. Також на щорічних вечорах для партнерів ми презентуємо фінансовий звіт.
 

 

Зростання без Росії

 
– Якою є стратегія ССХ до кінця цього року та на наступні 5 років?
 
– Відповідно до розробленої стратегії 2015–2020, ми маємо чотири стратегічні ініціативи: зростання студентів-лідерів (кожен наш працівник працює з десятьма студентами-християнами), поширення Євангелія (проекти “Тиждень місії”, “Відкрий. Вияви сам”), партнерство (робота з випускниками та церквами) та місія (вплив на статус-кво у Молдові, Білорусі та Грузії).
 
Загалом через 5 років я хотіла би бачити професійну організацію, яка досягає більш, ніж півсотні університетів, 5 000 невіруючих студентів та 500 віруючих. Також я прагну того, щоб наші працівники ставали професіоналами, залишались цінними на ринку праці та в разі потреби легко знаходили собі нову роботу. Ще я хочу, щоб “ССХ Україна” впливала на місію в Євразії і щоб інші країни запозичували наші проекти.
 
– А чим ССХ України відрізняється від ССХ Росії?
 
– 10 років тому ССХ Росії виглядала зовсім по-іншому, ніж зараз. Діяльність 40 працівників доповнювала велика кількість місіонерів-американців. Втім, з часом російська співдружність відмовилась від місіонерів. Після цього вони не змогли утримувати служіння на належному рівні. Зараз їхня команда налічує 5–7 людей, із них троє – офісні працівники. Також вони не можуть робити жодних офіційних заходів у стінах університетів. До того ж, "ССХ Росії" офіційно незареєстрована, її співробітники працюють нелегально. У Росії визнати, що ти працюєш в ССХ – небезпечно. Також їм дуже заважає майже ідентична з українською назва, адже ФСБ одразу розглядає наші структури як єдине ціле, що створює для російських колег додаткові проблеми. Тому, як на мене, "ССХ Росії" – маргінальна та маленька. Але вони молодці, роблять, що можуть.
 
Розмовляв: Олексій Гордєєв